Мезинський національний природний парк

У Зеленому класі екоцентру Мезинського НПП відбулося інтегроване заняття «Карась — рибка з нашого ставка», під час якого діти 4–7 років познайомилися з мешканцем прісних водойм — карасем. Заняття поєднало елементи екологічного пізнання, розвитку мовлення та рухової активності.

Малята із захопленням розглядали зовнішній вигляд карася, рахували плавці, з’ясовували, як рибка дихає та як рухається у воді. Всі охоче зображали карася у вправі «Повторимо рухи рибки», а також склали харчовий ланцюг, дізнавшись, чим харчуються риби та хто може стати загрозою для них.

У грі «Мовчазні карасики» діти вчилися зосереджено слухати та реагувати на сигнали, а під час сенсорно-розвивальної гри «Злови рибку!» — проявляли уважність та швидкість реакції. Ігри принесли особливу радість, адже кожен спіймав свою рибину та отримав відзнаку «Умілий рибалка», а головне — нові знання, якими з радістю поділяться з батьками!

Завершила заняття весела вікторина «Так чи Ні», яка допомогла закріпити знання про карася: де він живе, як дихає і чому його називають «тихим мудрецем».

^{Алла Наливайко, фахівець Мезинського НПП}

#ІсторіяОдногоЕкспонату
📍 Мезинський археологічний музей імені В.Є. Куриленка

На фото — уламки козацьких люльок XVII–XVIII ст., знайдені на території, де колись жили козацькі громади Понорницької сотні. Вони зберігаються в експозиції Мезинського музею.

Куріння тютюну у козаків було не просто звичкою, а справжнім обрядом. Через дорогу вартість тютюну його змішували з рідними травами: м’ятою, полином, материнкою, дубовим листям, тереном. Ці суміші не лише покращували смак, а й мали лікувальну дію.

Люлька була символом козацької гідності і свободи. Вона супроводжувала козака в бою, на раді, у мирний час. Часто люльки прикрашали візерунками, орнаментами, зображеннями птахів, хрестів чи звірів. Їх виготовляли з глини, дерева або металу.

Під час рад козаки «курили люльку миру» — це означало: говорити спокійно, без сварок, приймати зважені рішення.

Люлька для козака — не просто предмет, а частинка душі козака, його оберіг і супутник у всіх дорогах життя.

^{Наталія Сіра, директор Мезинського музею}

Одним з найпоширеніших чагарників, що росте на території Мезинського НПП є ліщина звичайна, або європейська. Це багаторічна рослина з родини березових, яку в народі ще називають горішник, орішина, лісовий горіх. Цей деревоподібний кущ 2-7 м заввишки росте в підліску листяних і мішаних лісів та поширений по всій території України. А про те як його використовує людина і, яке його значення в природі дізнавалися покошицькі школярі на занятті літньої еколого-освітньої школи.

Плоди ліщини у великій кількості поїдаються лісовими птахами та звірами (вивірками, ведмедями, свинями, мишами, норицями), тому ліщина є цінним компонентом кормової бази цих тварин. У ранньовесняний період ця рослина один з важливих енергоносіїв. Її пилок збирають бджоли для своїх потреб, а бджолярі заготовляють його для підгодівлі бджіл узимку й рано навесні.

Плоди цієї рослини люди використовують для виготовлення рослинних вершків, молока, цукерок, тортів, шоколаду, халви, макухи. Особливо цінна олія, яку виготовляють з ядра горіха. Здавна горіхи ліщини використовують у народній медицині при лікуванні ниркокам’яної хвороби, олію – проти глистів, листки – як антисептичний засіб. А ще, з деревини ліщини виготовляють обручі, вудилища (у ХХ ст.), столярні й токарні вироби та, навіть, високоякісні художні фарби у парфумерії. Отака вона «незвичайна» – ліщина звичайна!

^{Едуард Пилипенко, фахівець відділу еколого-освітньої роботи та рекреації}